Нічний Вудсток у бібліотеці Антоновичів

Хороша поезія, спільна музика, такі собі фільми, зламане підвіконня, скарги прибиральниць на забльовану підлогу, три сотні невиспаних і щасливих могилянців — Могилянська Наукова бібліотека продовжує приємно дивувати.

Влітку неймовірним здавалося запровадження настільних ігор в Американці. Але до Дня бібліотеки колектив на чолі з пані Тетяною Ярошенко порадував нас щедрою порцією креативу — екскурсії книгосховищами, фотоконкурс, амністія книжкових заборгованостей.

Та найбільше інтригувала несподівана — в умовах тотальної економії електроенергії та обмеження в НаУКМА ледь не всього, що рухається — акція “Ніч (чи як її ще назвали, самі себе підставивши, організатори — кіноніч) у бібліотеці“.

Поетичні читання, незважаючи на відсутність анонсованої пані Забужко, повністю виправдали очікування організаторів і гостей. І це, мабуть, було останнє цієї ночі, про що можна так сказати.  (Андрусяк лаяв прискіпливість могилянських охоронців і читав про “хана Ахмета, хана Янука і хана Азара”; Любка так і не погодився озвучити найсмішніші вірші; страшенно мила випускниця Могилянки Галя Ткачук загравала з незнайомим хлопцем поруч, читаючи зі своєї нової книжки “Вікно до собаки”).

Далі все було… ні, не погано, але стихійно і “overcrowded”.

Фільми

З кінопоказом каннських лауреатів, що мав стати родзинкою програми, не склалося. Спершу не знайшлося представників СК, які мали нормально все організувати (другий поспіль пост, де члени СК відсутні “на робочому місці”. Агов, Кульчицький!)

Потім виявилося, що зі смаком теж не все гаразд. Замість чогось свіжого і провокативного, присутнім запропонували вкотре подивитися “Піаніста” (а під ранок почався треш-перегляд “Лиса Микити”). Ну можна було б банально проконсультуватися з Могилянським кіноклубом, друзі.

На довершення кіно-нещасть екран стояв на проході, де постійно сновигали люди. А бібліотекарки, які всю ніч з триговою в очах наглядали за дійством, не погодилися вимкнути світло у переповненій читальній залі.

Самоорганізація хаосу

Тож присутні розбрелися територією Антоновичів, розважаючи себе самостійно. В коридорі співали під гітари та кларнет. На подвір’ї курили і грали у фрісбі. У 25-й залі грали в мафію, твістер і — привіт, босоноге дитинство — в «бутылочку».

Хочеться відзначити, що незважаючи на те, що захід був придуманий за три дні до реалізації, працівники бібліотеки поставилися до нього з турботою і постаралися організувати різні цікавинки: шафу з книжками про “Ніч” різними мовами, “паркан” для відгуків студентів, роздачу на виході “історичних довідок” з печаткою, що засвідчують факт ночівлі у Антоновичах.

Приблизно оцінити кількість учасників заходу можна за кількістю подарованих бібліотеці книжок (що були вхідним квитком) — 275. Організатори очікували в рази менше.

Фото Тетяни Ярошенко

Від такої кількості людей, що замостили всю підлогу бібліотеки своїми спальниками, рюкзаками та бутербродами, враження у кожного складалося своє. У когось — вокзал, війна, ураган Айрін. Але для багатьох це була незабутня ніч із чудовою атмосферою — тією вільною та унікальною, яку ми постійно підсвідомо шукаємо в Могилянці.

Особисто мене веселий гомін і звуки гітари наводили на думку про студентську революцію :-) Ніби могилянці дійсно послухалися Святого Луки і оголосили страйк.  Я побачив, як виглядатиме Могилянка, захоплена і забарикадована студентами.

Близько п’ятої ранку більшість із цих 300 спартанців повлягалися на підлозі спати. А вже о шостій всіх попросили на вихід, щоб привести читальні зали до робочого стану. Більшість спросоння покірно побріли у сутінки під дощ, але чоловік 20 здогадалися залишитися і ще до першої пари досипали в коридорах (тобто рекордсмени провели в бібліотеці годин 12 безперервно).

Післямова

Після студентів до приміщення зайшли прибиральниці. І… ну, власне, їм слово:

Керівник бібліотеки Тетяна Ярошенко оцінює ситуацію значно доброзичливіше:

І тут підходимо до найголовнішого. Виявляється, Кіноніч була перевіркою здатності бібліотеки забезпечити нормальну роботу в нічні години під час напружених передсесійних тижнів:

Якщо вірити пані Ярошенко — маємо чи  не унікальну ситуацію (хіба що хтось серйозно сприймає вибори до СК), коли щодо організації студентського життя цікавляться думкою самих студентів. Нас не питали, як ми ставимося до будинку на плацу, до переходу на семестри, до запровадження квотування оцінок. Але зараз могилянці мають можливість висловитися: чи потрібні їм 1) культурна і 2) навчальна робота бібліотеки у нічний час?

Бібліотеці важливо нас почути, але для цього бажано, щоб проголосувала більша частина учасників Кіноночі — хоча б 150 людей. Тож голосуйте і кидайте посилання всім знайомим, яких ви там бачили. Поїхали:

P.S. Безперечено, провести ніч у бібліотеці — в цьому було щось сакральне. І, наприклад, я тепер заходитиму в бібліотеку Антоновичів з дещо іншим відчуттям, більшої спорідненості чи що. Та врешті, називаймо речі своїми іменами — ми переспали з Бібліотекою (звісно, як культурні люди,  перед цим зводивши її в кіно), і тепер мусимо ставитися до неї відповідальніше.

P.P.S. Колаж зверху – підглянутий у Олександра Ковальонка